Меню
Нові повідомлення · Учасники · Правила форуму · Пошук · RSS
Сторінка 4 з 5«12345»
Олевський форум на Вітол » Про Олевськ. Загальноміський форум. Спілкування на різноманітні теми » Олевськ.Актуальні для міста питання. » Історії кохання (Історії кохання)
Історії кохання
Shura1989
4й-рівень
Група: Провірений
Повідомлень: 633
Репутація: 23
Статус: Offline
 
Романтики, прошу оцінити моє нове творіння
Julia
5й-рівень
Група: Вітол інфо
Повідомлень: 1352
Репутація: 23
Статус: Offline
 
Я тебя никому не отдам -
Замерзающий плакал котенок,
Умудренный не по годам,
Рыл он снег серебристый под кленом.

Навсегда я останусь с тобой,
Я спасу нас обоих от стужи,
Потому что под этой луной
Мне никто больше в мире не нужен,

Я сейчас закопаю нас в снег,
Там тепло, отогреются лапки,
Мимо быстро прошел человек,
В зимней куртке и пуховой шапке.

А потом все опять расцветет,
Будет солнце сиять над землей,
И никто никогда не поймет,
Что пришлось пережить нам с тобой.

Ты держись, не смотри, что я мал,
Что в кровь изодрались лапки,
Я не выдохся, просто устал,
Ничего, нам помогут боги,

Нет, серьезно, я слышал о них,
Есть такие кошачьи боги.
Даже ветер в долине стих,
Слушал сказ малыша у дороги.

А котенок копал и копал,
Вспоминая о солнечном лете,
Он, безумец, еще не знал,
Что остался один на свете.

Рядом с ним, на седом полотне,
Еще теплое тело лежало,
А из глаз, по мохнатой щеке,
Золотая слезинка бежала.

Эй, малыш, перестань копать,
Все-равно ей уже не поможешь,
Будет лучше тебе поспать,
О нее погреться ты сможешь,

Но безумец не слышит, сопит,
Он не сдастся теперь холодам
И упрямо во мглу твердит,
Я тебя никому не отдам.

Время - за полночь, люди спят,
Находясь в поддельном раю,
У котенка глаза блестят,
Он закончил работу свою,

Тихо, тихо ступая на снег,
Подошел туда, где трупик лежал
И почти как человек,
Он на ушко ей прошептал-

Милая, милая моя, я с тобой,
Я тебя никому не отдам,
Я у клена, под снежной горой,
Нам построил постельку, мам,

Он туда перенес ее,
А потом закопался сам,
Колыбельную пел мороз,
Но ее не услышать вам,

Колыбельная эта для тех,
Кто любовью всю жизнь живет,
Забывая о бедах своих,
Только верность в крови несет,

Он, безумец, в холодном снегу,
Он за ближнего душу отдал,
До последнего мига, в бреду,
Он за шею ее обнимал.

Shura1989
4й-рівень
Група: Провірений
Повідомлень: 633
Репутація: 23
Статус: Offline
 
Quote (Julia)
До последнего мига, в бреду,
Он за шею ее обнимал.

плакати хочеться... ось таке воно справжнє кохання
Shura1989
4й-рівень
Група: Провірений
Повідомлень: 633
Репутація: 23
Статус: Offline
 
Julia
Молодець, вірш дійсно вартий уваги...
Viktoria_love
3й-рівень
Група: Провірений
Повідомлень: 190
Репутація: 5
Статус: Offline
 
Новогодняя история
Она не любила Новый Год. Просто не любила. Впрочем, как и остальные праздники. Но всё-таки, Новый Год был особенным праздником: в эту ночь можно было загадать желания, которые обязательно сбудутся.

Конечно, Она загадывала желания и на падающие звёзды, и на трамвайные и даже автобусные билетики, но всё это были обычные, не основные желания, от неисполнения которых, в принципе, ничего не менялось.

А вот раз в год, во время боя курантов, вместе с повседневными пожеланиями для своих родных, Она могла загадать своё самое-самое заветное желание. И в этом году оно у неё было...

«Пожалуйста, пусть Он будет счастлив, пожалуйста, пусть будет счастлив, пожалуйста...», - как заклинание повторяла Она, боясь, что куранты уже замолчат, а её желание так и не дойдёт до Деда Мороза.

Раздались первые звуки гимна, и Она радостно вздохнула - успела, всё, теперь целый год у Него точно должно быть всё замечательно. «Как бы я хотела сделать его счастливым... Но даже если не со мной... Главное, чтобы Он был счастлив...», - думала Она.

В резиденции Деда Мороза кипела обычная для новогодних дней работа. Целый штат сотрудников занимался исполнением желаний, которые слетались сюда со всех сторон Земного шара. Одни отвечали за детские желания, другие - за материальные, за духовные и специальный отдел занимался желаниями про Любовь. Прежде чем желание попадало в нужный отдел, оно проходило сортировку, где тщательно проверялось на искренность, на необходимость исполнения, на его последствия. Например, желания вроде «Хочу, чтобы у меня был самый крутой в классе телефон» переадресовывались в отдел, отвечающий за человеческие отношения. Потому что скорей всего, самый крутой телефон нужен для того, чтобы пользоваться авторитетом у одноклассников. Но для этого не нужен телефон... И желание всё равно исполнялось, только в несколько ином виде.

«Пожалуйста, пусть Он будет счастлив, пожалуйста, пусть будет счастлив, пожалуйста...», - прочитав очередное желание, Помощник Деда Мороза, отвечающий за сортировку, открыл толстый журнал регистрации и нашёл нужную запись: «Пусть Она будет счастлива. Даже если это счастье будет не со мной, то пусть Она просто будет счастлива...».

Довольно улыбнувшись, Помощник Деда Мороза набрал нужный номер: «Это отдел «Любовь»? Записывайте...»

Julia
5й-рівень
Група: Вітол інфо
Повідомлень: 1352
Репутація: 23
Статус: Offline
 
Дуже романтична історія Viktoria_love, =))))

Більшість із нас чекає чогось неймовірного і романтичного. Дуже хочеться, щоб саме у цей день ніхто не був самотнім, щоб поруч з кожним було кохаюче серце.
Чи помічали ви, що більшість казок закінчується однаково: «...вони одружилися, жили довго і щасливо». Невже тоді казка закінчується? Ні! Як доказ, хочу розповісти історію одного кохання.
Вони познайомилися, коли кожному з них було лише сімнадцять, зовсім юні, але вже здатні на високі і щирі почуття. Вона була студенткою Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка (КНУ), він – студентом Дніпропетровського гірничого інституту. Між ними були кілометри, але їх поєднувала невидима нитка, яку більшість звала коханням. Це почуття пройшло через усе: довгі розлуки під час навчання, згодом – службу в війську. Коли коханню було вже сім років, вони одружились. І це, здавалося, звичайне студентське весілля поєднало два люблячих серця, які вже давно билися разом.
Та після одруження – знову розлука. Вона отримала направлення на Донбас у м. Макіївку, він – закінчував навчання. Між ними знову були кілометри. Зустрічатися могли лише у вихідні. Згодом у подружжя народилася донька. Жилося нелегко, адже рідних у Макіївці не було, та їхнє кохання пройшло і через це.
Минув час, і вони вже були разом, між ними зникла відстань. Родина оселилась у Коростишеві. Згодом народилася ще одна дитина – хлопчик. Буденність днів не змогла вплинути на кохання – романтика лишилася. Майже кожні вихідні вони подорожували всією сім’єю, тоді це не було так важко робити. Було б бажання. І вони його мали. А ще була природа, вітер... і молодість. Вони побували у Каневі, Молдові, Білорусі, часто їздили в Крим, на Кавказ.
У буденні дні була робота, а ще діти, яких вони виховували. Чоловік брав більш активну участь в організації дозвілля дітей: вигадував нові ігри, фантазував, а дружина займалась їхнім навчанням. І це дало свої плоди: діти закінчили школу з золотими медалями, навчалися в КНУ, зараз мають власні сім’ї.
...Діти виросли, з’явились онуки, а родина стала ще міцнішою, вбачаючи секрет сімейного щастя у коханні, взаєморозумінні, спільних інтересах, умінні іти на компроміси.
Разом вони уже тридцять сім років. Чоловік на пенсії, а дружина працює у школі. Здається, що за ці роки нічого не змінилося. Вони разом, вони люблять і поважають одне одного. Тільки замість дітей дідусь тепер із гордістю веде до школи свою маленьку внучку. І дуже хочеться, щоб ця казка не скінчилась.

Viktoria_love
3й-рівень
Група: Провірений
Повідомлень: 190
Репутація: 5
Статус: Offline
 
Julia, в тебе теж))

Прикосновение
Она сидела в парке на скамейке. Ничто не мешало грустить. Пусть бегают малыши, пусть их окликают мамы, пусть мужики, споря, играют в шахматы. Пусть! Всё равно так хорошо, что грустно. Закрывая глаза, Она уносилась в никуда, где совсем по-другому, и есть море. Мягкое, нежное море. Ах, что там!..
Она и не заметила, как на скамейке оказался Он. Открыв глаза, Она увидела, что Он просто сидит на скамейке. А ещё, а ещё ему было так хорошо, что грустно. И казалось, что Он был там же где и Она. Да, Она это видела. Видела, как те же брызги от волн падают ему на лицо, и тот же ветер треплет его волосы.
Они не говорили ничего. Просто шли рядом. Просто её ладошка была в его ладошке, и от того было очень хорошо, уютно, и хотелось в него завернуться, укутаться и сунуть носик в плечо.
Он нёс её на руках, он прижимал её к груди. Он хранил её! Он берёг её! Он вдыхал её!
Они сидели на кухне. Сипел чайник в потолок паром. Вкусно пахли вишни. Он смотрел на неё. Она изредка поднимала на него свои глаза из-под длинных ресниц.
Они пили вкусный чай, пахнущий лесом и ягодами. Она молчала ему о себе, а он молчал ей о себе. Нарушили молчание его глаза.
- Ты безумно красивая! Я никогда не видел такой!
- Ты тоже! - ответили её.
- Я хочу подарить тебе Любовь! - шепнуло его сердце.
- Я хочу утонуть в ней! - крикнуло её.
- Ты самая нежная, - пропели руки по её щеке.
- Ты самый сильный, - ответили её, ложась ему на плечи.
- Наконец-то я тебя нашёл! - встретились губы.

Vi4ka
9й-рівень
Група: Провірений
Повідомлень: 293
Репутація: 10
Статус: Offline
 
Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю

Ліна Костенко
Shura1989
4й-рівень
Група: Провірений
Повідомлень: 633
Репутація: 23
Статус: Offline
 
Раджу всім більше читати таких віршів. Вони збагачують нас духовно
Julia
5й-рівень
Група: Вітол інфо
Повідомлень: 1352
Репутація: 23
Статус: Offline
 
Де рій бджолиний, біля тину,
Вербових китиць наместини,
Де звив гніздо собі лелека,
Поривом вітру, із далека,
Наге та ніжне, як було,
До нас ,кохання принесло.
Воно летіло і співало,
У губи ніжно цілувало,
До серця міцно пригортало
І обіцяло.., обіцяло.
Весняним цвітом все буяло,
І те кохання зрад не знало,
Допоки із міцних оков,
На волю вибралась любов.
-''Я на цім світі головніша,
Я більш глибока, я щиріша,
Я зріла...''
І розказати захотіла,
Кого й коли вона любила.
Відкрила серце й душу в полі,
Там усього було доволі:
Любов до моря, до родини,
До гір високих і до Батьківщини,
Та ніжно посміхнулося кохання:
''-Але любов не може бути рання,
Коли весна і молодії люди,
Вдихають запахи її на повні груди,
І цілу ніч, до самого світання,
В очах не згасне ніжне хвилювання,
Коли єство затьмарює бажання,
У нашім краї називається - кохання.

Добавлено (07.01.2011, 13:39)
---------------------------------------------
За часів стародавніх греків, коли боги тісно спілкувалися з людьми, жив на світі маленький хлопчик, син богині любові і вічної юності Афродіти і звали його Ерот – милий пустун, але часом його витівки ставали дуже небезпечними. Цей маленький хуліган розважався тим, що літав серед смертних з цибулею і стрілами і намічав собі жертв, обов’язково парами. Його стріли потрапляли завжди в серце людини, але жертва не вмирала, вона тільки починала нудитися, переживати невиразну, незрозумілу тугу, дивне хвилювання.
Коли юнак, вражений стрілою Ерота, зустрічав таку ж дівчину, між ними миттєво спалахувала любов, при одному тільки погляді один на одного. Багато радості приніс Ерот людям, але також і багато страждань і мук. Здається, до цих пір літає серед нас цей шибеник, граючи з людьми, завдаючи їм то радість, то горе.

Олевський форум на Вітол » Про Олевськ. Загальноміський форум. Спілкування на різноманітні теми » Олевськ.Актуальні для міста питання. » Історії кохання (Історії кохання)
Сторінка 4 з 5«12345»
Пошук: